|
Як обіцяло, не лукавило, Проникло сонце вранці рано Косою, смугою шафрановою Від фіранки та до дивану. Покрито спекотною охрою Сусідній ліс, будинки селища, Ліжко моє, подушку мокру І край стін та книжкову полицю. Я згадав, з якого приводу Злегка зволожена подушка. Мені наснилося, до мене на проводи Йшли по лісі чергою дружною. Ви йшли натовпом, окремо, парами, Раптом хтось згадав, що сьогодні Шосте серпня за старим, Є Преображення Господнє. Звичайно світло та без полум’я Походить в цей день з Фавору, І осінь, яка ясна майже як знамення, Привертає до себе увагу. І ви пройшли крізь дрібний, злиденний, Голий, той шо тремтів вільшняк У імбмрно-червоний ліс цвинтарний, Що горів, як друкований пряник. З притихлими його вершинами Сусідувало небо важливо, І голосами когутячими Далеч співала десь протягло. У лісі казенним землеміром Стояла загибель перед погіcтом*, Дивлячись в очі мої мертві, Щоб яму вирити мені за зростом. Був усіма фізично відчутний Спокійний голос чийсь поблизу. Той колишній голос мій провидницький Звучав, незайманий розпаду: «Бувай, блакить Преображенська І золото другого Спаса Зм’якши останньої ласкою жіночою Гіркоту останнього часу. Бувайте, роки втрати часом, Бувай, прірві з приниженням, Що виклик кидає жіночка! Я – поле твого боріння. Бувай, розмах крила розправлений, Польоту вільна якась впертість, І образ світу, у слові явлений, > І творчість, і чудотворність».
|