Ніготь слід тут лишив – таємницю вказати. – Пізно, висплюся, вранці видніше воно, А допоки не будять, кохану торкати Як мені, хоч кому не дано. Як торкав я тебе! Навіть губ моїх міддю Так торкав, як торкає трагедія зал. Цілував наче літо. Повільно й повільно, Лише потім здіймалась гроза. Пив, як пташки. Тягнув до свідомості втрати. Зорі довго так горлом течуть в стравохід, Соловейки ж мрійливо мерщій тріпотати, По краплині сушити нічний небозвід.
|