|
Як бронзові вуглини з жару, Жуки колишуть сонний сад, З моєю свічкою на пару Світи палаючі висять. І, наче в дивну нову віру, Іду в цю ніч я залюбки, Бо там тополя брудно-сіра Закрила місячні стежки. Там б’ють джерела таємничі, Щось шепче яблуня стара, Як дім на палях, сад найвищий, Що небо дахом підпира.
|