|
Дороги розробились в кашу. Я пробираюсь в стороні. Я лід і глину в тісто квашу, Плетусь по рідкій розмазні. Крикливо пролітає сойка Порожнім вкрай березняком. Будівля в зачині так з зойком Стирчить уверх порожняком. Я бачу крізь його прольоти Життя майбутнього нанос, Все в долі меншої відсотка У ньому справдилось й збулось. Я вхожу в ліс, мені – не поспіх. Пластами осідає наст. Як пташці, з відголосом поспіль, Мені весь світ дорогу дасть. Серед розмоклого суглинку, Де оголився чистий грунт, Щебече пташка під сурдинку З мовчанням в декілька секунд. Як гру музичної шкатулки, Весь ліс бере її на слух, Підхопить голос миттю гулко Й чекає, щоб затихнув звук. Тоді я чую, десь верст за п’ять, Від дальніх землемірних віх Хруст кроків, із дерев як капне І шльопається сніг зі стріх.
|