|
З прожитих зим, крізь днів юрбу, Зринають дні сонцевороту, І кожен неповторним був, І знов повторювався вкотре. І так помалу пречудна Сплелась їх ціла плетениця – Тих днів єдиних, коли нам Здається, ніби час спинився. Я пам’ятаю кожний з днів: Зими екватор вже на кресі, Шляхи мокріють, ллє з дахів, І сонце гріється на кризі. Й закохані, немов у сні, Квапливіше в обійми линуть, І в літеплі, як навесні, Впрівають нагорі шпаківні. Годинник сонний ледве йде, Ворушить стрілками своїми, І понад вік триває день, І не кінчаються обійми.
|