|
Коли на останньому тижні Він входив у Єрусалим, Осанною краяло тишу І бігли із віттям за ним. А дні все грізніш і суворіш, Любов’ю не зрушить сердець, Презирливо зсунуті брови, І ось післямова, кінець. Свинцю ваготою всією Лягли небеса долілиць, Шукали вини фарисеї, Крутились, як зграя лисиць. І темними силами храму Він відданий був на цей суд. О потолоч! Запал той самий. Як славили – так і клянуть. Юрба на сусідній дільниці З воріт зазирала у двір, Штурхались німі очевидці В чеканні можливих офір. І поголос був на загибель, Чутки поповзли звідусіль. Дитинство і втеча в Єгипет, Як сон, пригадались крізь біль. Згадалося: схил величавий В пустелі і та вишина, З якої всесвіттям держави Його спокушав сатана. І учта весільна у Кані, І дивом здивований стіл, І море з човном у тумані, Яке було мов суходіл. І в хижці збіговище вбогих, І спуск зі свічею в підвал, Де гасла вона від сполоху, Коли воскрешенний вставав...
|