|
Засипле сніг дороги І схил дахів скоріш. Йду розім’яти ноги, А раптом – ти стоїш. Одна, в пальті, вже рванім І без калош, авжеж. Ховаєш хвилювання І мокрий сніг жуєш. Дерева й огорожі Ідуть кудись, в імлу. Одна ти, у пороші, Стоїш, як на балу. Тече вода з косинки По рукаву в обшлаг, І краплями росинки Блищать у кучерях. І пасмом білокурим Осяяні: лице, Косинка, і фігура, І все пальтечко це. На віях сніг, як привид, В очах твоїх – нудьга, Злаго́джений весь вигляд З суцільного шматка. Так, начебто залізом, Обмокнутим в сурьму, Тебе хтось так нарізів На серці самому́. І там навік засіло Смиреня рис – вперед, Тому немає діла, Що світ жорстокосерд. Двоїться то ж, резонно, Вся ніч ця без прикрас, І провести кордону Не можу я між нас. А хто ми і звідкуди, Якщо років тих суд Змінили пересуди, А нас – немає тут?
|