|
Гірко́ти тубероз, небес тьмяних гірко́ти І струмінь твоїх зрад у них я пізнаю. Гірко́ти вечорів, ночей і людних зборищ, Ридаючу строфи сиру гірко́ту п’ю. Майстерень байстрюки – тверезості не терплять, І на надійний шмат накладено табу. Тривожний гам ночей – тих заздоровниць челядь, Не збутися яким, ніколи вже, мабуть. Спадковість, або смерть – герої наших трапез. І тиха ця зоря, верхи дерев – горять. В сухарниці, як миш, копається анапест, І Попелюшка вмить свій змінює наряд. Підлоги – чисті вже, на скатертині – трошки, Як поцілунок твій, у вірша подих тих, І Попелюшка мчить – у дні удач – на дрожках, А щез останній гріш, – так і на двох своїх.
|