|
Всю ніч вода не знала передишки. Ще й вранці дме олією дощів, І валить пара з-під олії кришки, Земля парує, наче горщик щів. Коли ж трава обтруситься потроху, Хто зобразить мій переляк росі В той час, як загорлає перший когут, За ним і другий, а за цим – усі? Переберуть роки всі поіменно, По черзі окликаючи пітьму, Пророкувати зміну щоб, напевно – Дощу, землі, любові – усьому́.
|