|
О, знав би я, що так буває Коли пускався на дебют, Що строчки з кров’ю – убивають, Наринуть горлом і уб’ють. Від жартів із такою суттю Я б відцурався навідріз. Початок був таким майбутнім, Тремтливим перший інтерес. Та старість – то є Рим суворий, Що замість бесід і коліс, Не читки прагне від актора, А всій загибелі всерйоз. Коли рядок чуття диктує Воно раба на сцену шле, І тут мистецтво фінішує, І тільки доля й грунт живе.
|