|
Якби ж я знав, що так буває, Коли розпочинав дебют, Рядки криваві нас вбивають, Налинуть горлом... та і вб’ють! Від жартів з ось таким підгрунтям Відмовитись би навідріз, Початок – далечінь до суті, Бо острах – для багаття хмиз. Та й старість – то не велич Риму, Де замість всіх отих дурниць, Актори не знаходять рими, А помирають в одну мить. Коли рядок диктує серце, На сцені робить з вас рабів... Ось тут закінчилось мистецтво, І, навіть, не потрібно слів!
|