|
Ті виходи в тишу – яка благодать! Безкраї степи, як марина, Зітхає ковил, мурахи шамшать І плаває плач комариний. Стіжечки і хмари шикуються в рій І гаснуть, бархан на бархані. Занишкнув і змок небокрай степовий, Гойдає, відносить, штовхає. Туман звідусюди нас морем обстиг, В панчохи уп’явсь реп’яхами, І дивно нам, як надбережжям, брести – Гойдає, відносить, штовхає. Чи скирта в тумані? Хто розбере? Чи наш ожеред? Підходимо. – Він. – Знайшли! Це ж бо він. – Це той ожеред, Туман і степ з чотирьох сторін. Чумацький Шлях десь убік веде, На Керч, і курить, як від стада, він. За хату вийдеш, і дух зведе: Відкритий степ з чотирьох сторін. Туман снодійний, ковил як мед. Ковил – Чумацького Шляху плин. Туман розвіється, ніч обійме Стіжок і степ з чотирьох сторін. Опівночі тіні узбіччям снують І зорі упасти готові, Не можна й за тин перейти через путь, Не рушачи світобудови. Коли ще зірки ці так низько росли І ніч у бур’ян затопляло, Палав і полохавсь намоклий муслін, Лип, лащивсь у спразі фіналу? Хай степ нас розсудить, дозволить хай ніч. Коли ж, як не: – на Початку Плив Плач Комариний, Був Рух Комашні, Шпички на Панчохах Стирчали? Кохана, закрий їх від пилу! Прошу! Весь степ як до гріхопадіння: Весь – світом охоплений, весь – парашут, Весь – дибом постале видіння!
|