|
Горнувся я до злидарів Не від високої спонуки, Бо тільки серед них зустрів Життя без фальшу й не для штуки. Хоч не цуравсь багатія, Осіб вельможних знав доволі, Та був неробам ворог я І друг був нещадимій голі. Заводить дружбу я волів З людьми із трудового стану І анітрохи не жалів, Що й сам став за голоту драну. Вагомий, відчутний, без фраз І нездійсненних забаганок, Був світ підвалів без прикрас, Горищ без чепурних фіранок. Але і я підгнив, коли Добу гнилизна стала їсти І горе в сором возвели Нові міщани й оптимісти. Кому й звіряв думки свої, Вже вірити не маю сили. Згубив людину, – та її Віддавна всі вже загубили.
|