Негарно знаменитим бути.
Не це здіймає нас увись.
Архів зів’ялий, атрибути,
Що з рукописами десь зрослись.

Знай творчості самовіддачу,
Не галас, і не успіх враз.
Ганебно в краплі хисту «вдачу»
Ховати з притчею образ.

Живи без лжі та самозванства,
Живи так, щоби врешті – решт
Любов до люду і до панства,
Злилися без майбутніх меж.

Потрібні ще в меті пробіли
Не у паперів, там... де жах;
Глави життя, щоб вчасно вчили
Бруд вилучаючи, як цвях.

Як поринати з несвідомим,
Ховати кроки там свої,
В тумані, де місцевість, з коми
Знаходять, хоч не бачать зги.

Вже інші по живому сліду
Пройдуть твій шлях за п’яддю п’ядь,
Поразки – перемоги з виду
Сам, вибач, відрізняй; не зрадь.

Повинен, з часткою єдиний,
Зливатись в світлі... до лиця,
Бути живим, живим... години,
Живим – до божого вінця.
Віктор Харламов2017