|
В усьому хочеться дійти Мені до суті. В роботі в пошуках доріг, В сердечній скруті. До глибини прийдешніх днів, До їх причини. І до основи, до коріння, До серцевини. Ту нитку долі та подій, До рук схопити. Кохати, жити поміж мрій, Нове відкрити. О, як би тільки би я зміг В частковій кількості, Створив би вісім я рядків Про силу пристрасті. Про беззаконня, про гріхи Про біг, погоні, Про ненавмисність швидкоруч Та про долоні. Я бачив би її закон, З чого почали. І повторив її імен Ініціали Я б насаджав вірші, як сад З тремтінням в венах. Там квітли б липи в нім у ряд, На тих теренах. В вірші троянди подих, я, Та подих м’яти. Додав би, сінокос, поля Та грім «гармати». Так як колись Шопен привніс Живе те чудо. Фільварків, парків, склепів, ліс В свої етюди. І досягнувши свята гул Там гра та мука, Та натягнув той тонкий шнур Міцного лука.
|