|
В усьому хочеться дійти, До істин суті. В роботі, в пошуках мети, В сердечній смуті. До сутності минулих днів, До їх причини. До всіх підстав, до коренів, До серцевини. Постійно треба нить вхопить, Події, дати, Жить, думать, відчувать, любить, Світ відкривати. Якби ж то я лише зумів Та мав можливість, То склав би декілька рядків Про сильну пристрасть. Про беззаконня, гріх весь цей, Біги, погоні, Про ненавмисність похапцем, Лікті, долоні. Тоді б я відшукав би ген, З чого почалось, І повторив її імен Ініціали. Я б вірші розбивав як сад. Дригцем прожилок Розквітли б липи в них підряд, Ладком, спинились. Красу троянд я б в вірші вніс І подих м’яти, Луги, отави, сінокіс, Гроз перекати. Давно колись Шопен створив Оживше чудо, Фільварків, парків та могил Свої етюди. Досягнутого торжества Ця гра та мука – Натягнута, як тетива Тугого лука.
|