|
Колись несподівано в залі концертнім Я Брамса почую – печаллю зійду. Згадається спілка мені шестисердна, Гуляння, купання і клумби в саду. Художниці посмішка і крутолобість, Та посмішка, де не ховається зло, Ляклива, й велика, і світла, як глобус, Художниці посмішка, стан і чоло. Я Брамса почую – душа просвітлиться, Згадаю купівлю припасів і круп, І східці тераси, й оздобу світлиці, І брата, і сина, і клумбу, і дуб. Художниця трави мазюкала густо, А потім ховала в халатик брудний Набір малювальний і «Басму» – цикуту, Що астмою згодом обійдеться їй. Я Брамса почую – і ніби побачу Кущі бузинові, покрівлю, паркан, Балкон напівтемний, обличчя дівчаче, Обличчя і посмішку, брови і стан. Спливає забуте яскравими снами, – Усі мої друзі, сусіди, сім’я, І, всіх пригадавши, заллюся сльозами, І, мокрий від сліз, все не виплачусь я. Руками, як дерево, пісню єдину Охоплять, відчувши щасливий порив, І будуть по колу чотири родини Кружляти, як тіні, під світлий мотив.
|