|
Поїзд пішов – згасли вогні. Як на дорогу вийти крізь морок? Все незнайомим здається мені, Ніби й не тут я проходив учора. Вже й перестук на шпалах затих. Раптом – химерія. Що це зі мною? Наче пліткують кума із кумою. Може, нечистий попутав їх? Де я уривки схожих розмов Слухав так само в цю пору торішню? Це ж бо ручай із-під снігу поспішно Вийшов вночі і виспівує знов. Боже, як швидко час промина. Рушиться лід і бутніє загата, Це вже сьогодні воістину свято, Це, як раніше, знову весна. Це вже вона, це вже вона, Це вже її чародійство і диво, Це вже в косинці вона біля іви, Плечі і стан її хто не впізна?! Це біля кручі Снігурочки спина, Це вже про неї з яруги із дна Ллється якась маячня безупинно Напівбожевільного балакуна. Це перед нею, заливши загати І розливаючись, як і торік, Світиться лампою водоспаду З урвища падаючий потік. Це від простуди стука зубами, Ллється ручай, поспіша навмання З балки у балку, з ями у яму. Повіді мова – буття маячня.
|