|
Гомін згас. На сцені прихилюся До одвірку, як до опертя. Подумки запитую в Ісуса: Що іще таїть в собі життя? Відблиски біноклів сліплять очі, В присмерку штрикають, як списи. І благаю, якщо можеш, Отче, Чашу цю повз мене пронеси. Підкоряюсь задумам затятим, Та мене ти переоцінив, – Я не проти в інших п’єсах грати, Тільки від цієї увільни. Але вже затверджені всі ролі. Серед лицемірства й самоти Ще горить зоря моєї долі. Жити – це не поле перейти.
|