|
Гул затих. Я вийшов на підмостки. До одвірка тулячись, людську Наслухаю долю в одголоску – Що мені судилось на віку. Прямо в мене цілить морок ночі Тисяччю біноклів на осі. Та, якщо лиш можеш, авва отче, Чашу цю повз мене пронеси. Я люблю твій задум і пристану На тобою визначену роль. Але інша нині йде вистава, І на цей раз вибути дозволь. Та готовий вже порядок дійства, І не відвернути німоти. Я один, повсюди лицемірство. Вік прожить – не поле перейти.
|