|
Вокзал, запечатаний ящик Усіх моїх стріч і розлук, Надійний мій друг і укажчик, Володар найвищих заслуг. Бувало, душа моя – в шарфі, Лиш потяг прийде, над яким З огненних намордників гарпій Струмує уїдливий дим. Бувало, на хвильку присяду – І годі. Припав і відпав. Прощай, моя ладо й досадо! Поволі рушає состав. І ось уже обрій безкраїй В маневрах заметів і шпал Мене мокрим снігом хапає, Щоб я під колеса не впав. І гасне гудок кількакратний, І здалеку інший гучить, І вихор, глухий і горбатий, Пероном за поїздом мчить. І сутінкам – несамовито, І раптом, за димом, у сніг, Зриваються поле і вітер, – О, бути й мені б серед них!
|