|
Сніги, мело-земля в імлі, віхоли крила, Свіча горіла на столі свіча горіла, Як літо вабить полум’ям мошку до виру, Пороша грілась забуттям у вікон щиро. Малює заметіль на склі сріблясті стріли: Свіча горіла на столі свіча горіла; На стелі тіні оберіг, Любові, болі, Схрещення рук, звабливих ніг, кохання долі... Та падали два черевичка в тишу, Сльозами віск губив річки на сукні лише; Усе губилося в імлі, як снігу крила, Свіча горіла на столі, свіча горіла... Свічу стискали блиском скла у ватрі зваби Хрестоподібні два крила тіні-нахаби. Лютнева віхола в імлі раз по раз мила... Свіча горіла на столі, свіча горіла.
|