|
А сніг все йшов. По всій землі, за дальні межі. Свіча горіла на столі Немов пожежа. Як влітку роєм мошкара Летить бездумно, В вікно, дивись, летить сніжок, На це полум’я. Схрестились руки наче сон. Схрестились долі. Свіча горіла на столі І мимоволі Ліпила доля, вже одна, І душу, й тіло. Свіча горіла на столі, Свіча горіла. І на підлогу впали знов Два черевички. І віск сльозою падав, плив На сукню звично. На свічку дуло з-за кута. Спокуси спрага Здійняла свої два крила, Цим дав наснагу. Мело весь лютий На дворі. І час від часу Свіча горіла на столі, І світло, й ясно.
|