|
Ні, не буде нас у домі, В синіх присмерках один День зимовий, крізь долоні Мчить в ілюзію гардин. Так, до стелі, по портьєрі, Промайне тремтлива тінь... В тишу, відчинивши двері, В рай святий зійди, прилинь. З’явишся з дверей містерій, В білому, без всяких примх... В чомусь, справді, з тих матерій, Сніг чаруючий застиг. Знову інею малюнки Крутять сонм бажань в мені. Лихо тихо за лаштунки Відлетить, як уві сні. Вивчу, як колись, донині, Не пробачене ім’я... Хіть... вікно по хрестовині, Стисне смутком навмання. Тільки білих цяток пір’я В щирий плине оберіг; Сяють білі сніг, сузір’я, Окрім снігу хтивий сніг.
|