|
Життя, на щастя, заспокоїлося. Й майже Мені подобається. З ранку – «на ура». Лежу по-царськи, без турбот, на пляжі Й що мені чорт? Адже я з роду Ра. До узголів’я подають верблюда. На таці – і горілка, і ікра. І – шана всіх. Бо кров у мене, всюди, Яка колись текла по жилах Ра. Мені боги – близькі́ всі, або бли́зькі! І гонить спеку вітерець з шатра. Шурують опахалом одаліски... А як інакше: я ж бо з роду Ра. О, Господи, як довго був я в рабстві: То служба, то робота, то сім’я... Як довго думав я лише про царство! Але ж забув, що царство – то є Я.
|