|
Немовби звір, сумую дико, Сумує кожен мій хребець. А серце, – мов дзвінок, хтось смика, І випробовує терпець. Тремти тепер, пуста дрижалко, Дзвони на сполох і дрижи... Колись мені кохалось палко, А зараз навіть не кажи... Прощай і ти, Старенька Музо, Вогонь моїх останніх днів, Була ти музикою музик Душі засмученій моїй. Вже не схилюсь до приголов’я, Твоїх зітхань вже не ловлю, І, – страшно мовить: ні любов’ю, Ні ненавистю не люблю!
|