|
Сумую, як сумують звірі, Сумує кожен мій хребець, І серце – як дзвінок в квартирі, І хтось смикнув, хай йому грець. Тремти, порожня деренчалка, Дзвони тривогу, деренчи... Пора на звалище! Й не жалко Піти з цього життя мерщій... Прощай і ти, вже сива, Музо, Вогонь минулих днів і мрій, Була ти музикою музик Душі вже змученій моїй! Вже не схилюсь до узголів’я, І подих твій вже не зловлю, – Вже і любов’ю (страшно слів!..) я, Й ненавистю – не полюблю!
|