|
Кричать за лісом електрички, від лампи – тіні на стіні, метелики, мов єретички, горять повільно на вогні. Зійди до річки, там стежини, і понесе крізь тишину серпанку голос, мов дитини, його дзвінку, тонку струну Колін відбитки... незбагнені лежать загострені сліди, так, ніби моляться олені, щоб не лишитись без води... На берегах, залитих світлом, стоять: очима – до ріки, і промовляючи молитви своєму Богу, диваки. Птахи там каркають і квилять Синіють на ніч комиші, вітри так сумно, що є сили все дмуть в сопілочку душі...
|