|
Ви чуєте: чобіт лунає стук, Птахи летять, мов янголи біди. Жінки у вікнах дивляться з-під рук – І ви, звичайно, знаєте, куди. Ви чуєте: гуркоче барабан... Прощайся з нею, хлопче – треба йти. І рота йде в туман, туман, туман... Минуле ж виринає з темноти. А де ж та мужність, воїне, у нас, Як вийде повертатися наказ? Її, либонь, жінки у нас крадуть, І пташеням за пазуху кладуть. А ось і ті жінки, що снились нам: Стрічають нас і вводять, як у храм, Через поріг в омріяний наш дім – Де пахне все то рідним, то чужим. А ми на це махнемо: а, брехня! А ми – в майбутнє: світло і весна!.. А у полях жиріє вороння, А нам у спину дихає війна... І знову вдарять чоботи у брук, Птахи летять – полки крилатих куль. Жінки у вікнах дивляться з-під рук – В потилиці, пострижені під нуль.
|