|
Після дощику небо неповторне, На воді – блакить, зеленіша мідь. У міськім саду флейти та валторни, Капельмейстер – той мало не летить. Пригадалися давні ті оркестри; Не військові, ні – ще з-перед війни. Розтеклась навкруг музика воскресла, А співців – нема; не прийдуть вони. Тут жінки завжди юні і вродливі – Цвіт черемухи, свіжий аромат... Що, як жереб нам випаде щасливий? – Знов повернемось в той забутий сад... Та з минулого сум тече віками, Скільки в сповіді неба не молю – Проливається чорними струмками Та мелодія просто в кров мою...
|