|
Мені потрібно на когось молитись. Звичайному, міркуйте, муравлю захтілось раптом в ніженьки валитись, у зачарованість повірити свою! І мурашиний спокій тоді згинув, все звичаєвим видалось й пісним, і муравель створив собі богиню за духом й куцим образом своїм. І в сьомий день, у певну мить натхнення, вона з’явилася з нічних вогнів без жодного небесного знамення... Благеньке було пальтечко на ній. Забувши все – і радощі, і муки, він двері розчахнув в кути свої і цілував обвітрені їй руки та черевички зношені її. І тіні їх гойдались край порогу. Безгучний балак свій вони вели, довершені та мудрі, ніби боги, й засмучені, як жителі землі.
|