|
Не хилися ти, голівонько, з негараздів та образ. Мамо, білая голубонько, вже світанок крає час. Все він заміта до крихточки, все розпручує ізнов. Геть жене самотність й квіточки знов верне тобі любов. І солодкі, ніби пасіки, мов з дитинства голоси, твої руки, твої пісеньки, очі вічні в сліз росі.
|