|
М. Квливидзе Винограднеє зернятко в землю родючу зарию, Поцілую лозу і достиглії грона зірву, І покликавши друзів, з любов’ю їм двері відкрию. А інакше навіщо на вічній землі я живу? То ж збирайтеся друзі до мене мерщій на гостини, Говоріть мені в вічи, вважаюсь яким наяву, Цар небесний відпустить мені всі життєві провини. А інакше навіщо на вічній землі я живу? У червонім, як кров, заспіває мені моя далі, В чорно-білім вбранні чемно голову я нахилю, І заслухаюсь, як неживий, від любові й печалі. А інакше навіщо на вічній землі я живу? І коли заклубочиться обрій, з кутків золотавий, Хай же знову і знову наявні повз мене пливуть Синій буйвіл і білий орел, і форель в сонця сяйві. А інакше навіщо на вічній землі я живу?
|