|
М. Квливидзе Виноградне зернятко у теплу ріллю я закину І лозу поцілую, і грона достиглі зірву... Скличу друзів своїх у любов’ю наповнену днину, А інакше для чого у вічному світі живу?.. Дорогі мої гості, ходіть на моє частування І правдиві слова покладіть, як стрілу в тятиву... Цар Небесний пробачить всю грішність мого існування, А інакше для чого у вічному світі живу?.. У багряній красі заспіває мені моя Далі, Я схилю в чорно-білому голову сиво-ясну... І заслухаюсь знов, і помру від кохання й печалі, А інакше для чого у вічному світі живу?.. І, коли захід сонця останнім промінчиком блисне, Знову й знову мені хай спливає усе на яву: Синій буйвол і білий орел, і форель золотиста, А інакше для чого у вічному світі живу?..
|