|
М. Квливидзе Виноградну зернину я в землю зігріту зарию І лозу поцілую, і грона достиглі зірву... Скличу друзів і серце своє для любові розкрию, А інакше, для чого на грішній землі цій живу?.. Сходьтесь, гості мої, на гостину мого одкровення, І кажіть просто у вічі усю вашу правду живу, І зішле може Бог за гріхи мені милість прощення, А інакше, для чого на грішній землі цій живу?.. У бордовім співати для мене буде моя Далі, В чорно-білім схилю перед нею я сиву главу... І заслухаюсь мовчки й умру від любові й печалі, А інакше, для чого на грішній землі цій живу?.. І коли наостанок вже небо засяє вогнисто, Хай ще раз пропливуть преді мною в цю мить наяву Синій буйвол, і білий орел, і форель золотиста, А інакше, для чого на грішній землі цій живу?..
|