|
М. Квливидзе Виноградную кісточку в теплую землю зарию І лозу поцілую, і спілії ґрона зірву, І всіх друзів зберу, і в любов усім серцем порину... А інакше навіщо на землі оцій вічній живу? Завітайте-но, гості мої, на скромную учту, Говоріть простовіч, хто я зараз для вас наяву, Цар небесний простить всі огріхи мої за спокуту... А інакше навіщо на землі оцій вічній живу? В пурпуровому строї для мене співатиме Далі, В чорно-білім своїм перед нею я мовчки схилюсь. І заслухаюсь враз, і помру од любові й печалі... А інакше навіщо на землі оцій вічній живу? І коли заклубочиться захід, в кутки завітає, Перед зором моїм нехай знову вкотре пропливуть Білий буйвол і синій орел, і форель золотая... А інакше навіщо на землі оцій вічній живу?
|