|
М. Квливидзе Виноградову кісточку в землю весінню зарию І лозу поцілую і стиглії грона зірву, Друзів я запрошу, для любові я серце відкрию... А інакше – нащо на землі оцій вічній живу? Ізбирайтеся, гості мої, на моє частування, Говоріть напряму, яка слава моя наяву, Цар небесний простить мені спів мій і гріх віршування... А інакше – нащо на землі оцій вічній живу? В темно-краснім своїм заспіває мені моя Далі, В чорно-білім своїм нахілю перед нею главу, І заслухаюсь я і помру із любові й печалі... А інакше – нащо на землі оцій вічній живу? В час, коли йде пітьма, сходить ніч, по кутках заглядає, Хай ізнову – на сон – у мою йдуть уяву нову – Білий буйвол і синій орел, і форель золотая... А інакше – нащо на землі оцій вічній живу?
|