|
У житті, що прекрасне, бажане, Та коротке, як розчерк пера, Над запаленням свіжої рани Нам задуматися вже пора. Придивитися в дзеркала скельце, І подумати, поки живий, Що там криється в сутінках серця, В самій темній його складовій. Хоч наам твердять, що справи погані, Вже навчитися, мабуть, пора Не вимолювати крихти манни Милосердя, надії, добра. Перед ликом епохи жорстко́ї, Що по-своєму, мабуть, права, Не видурюйте манни такої, Засукайте свої рукава.
|