|
З надією знов я зустрівся – приємно. До речі, Вона проживає все там же – то я був далече. Та ж сукня з попліну, щаслива, в моєї подруги І погляд, так само спрямований у майбуття... Ти наша сестра, ми брати всі твої недолугі, Не віриться, що так коротке життя. А ти золоті нам чертоги хіба обіцяла? Ми, молоді поки були, їх самі малювали, Самі і пісні собі й долі вигадують люди, І горе тому, хто не вчасно притримає нас... Ти наша сестра, ми квапливі твої лише судді, Нам випало щастя, й пішло водночас. Любов і надію зв’язати би нам воєдино – Яка б (не повірити) виникла дивна картина! Які б обминули тривалі та марні нас муки, І тільки прекрасні дивилися б муки з чола ... Ти наша сестра. Що ж так довго була в нас розлука? Нас зводила юність, та старість звела.
|