|
... Літа пролітають, як пі́сні. Інакше на світ я дивлюсь. Мені в цьому дворику тісно, І я від нього відлучусь. Ні почестей, ані багатства Для дальніх доріг не прошу, Та дворик маленький арбатский З собою несу, уношу́. В мішку речовім невблаганно Лежить у кутку між речей, Не слившій, як я, бездоганним Той дворик з людською душей. Сильнішаю з ним я й добрію. Що треба нам ще? Нічого́. Я руки свої змерзлі грію Об тепле каміння його.
|