|
Жи́в-був великий письменник – Лев Миколаїч Толстой, із м’ясом не тріскав вареник та босий ходив, як отой. Вродився він досить удало – в одній із фамільних місцин; й пізніше усіх дивувало, що графського племені він. В маєтку, у Я́сній Поляні, приймав будь-яких він бідах, його навіщали слов’яни і негри в похилих літах. А Соф’я Андрівна, подружжя, була не така, ані-ні! Рукопис гортаючи мужа, вареники їла м’ясні. Так, Соф’я Андрівна Толстая була доброчесна жона, і боса, немов неохая, ніде не ходила вона. Ще та́ була штучка графиня, й письменник таке́ переніс! І ро́ман його «Воскресіння» читати не можна без сліз... Він мав з боку влади догану, хоч склав собі славу гучну, створивши «Кареніну Анну», так само, як «Мир і війну». Наскучили графу візити, він викликав свій екіпаж і, щоб від душі відпочити, відбув у далекий вояж. В дорозі, на жаль, застудився (купе було надто сире), на станції з дітьми простився і промислом Божим помре. Це приклад нам, хлопці-співбрати, розумні і навіть дурні, що шлюб нерозважливо брати, коли ще не певний в жоні. Не варт до вінця́ чи у загс поспішати, бо наслідки будуть сумні!
|