|
Ніч; небосхил туманіє; Сніг окрив куток, Стужа гірше скаженіє, Пражить до кісток. Сплять покійним сном хатини, Напхані людьми... Сторож тишу самотини Рушить чобітьми. Змерз, а плута по дорозі, – Хуга йме всього; Посивіла на морозі Борода його. Хоч би місяць блис потрошку... Де той ранок є? І з журби в чавунну дошку Якось сумно б’є. Розкачалась, завиває Дошка голосніш; Дужче серце заниває, Туга – дошкульніш!
|