|
Незрушні, як мерці в тісних гробах, Несамохіть ми в болісних серцях Чуття оберігаєм невгасимі; Та їх не повиває вічний сон, Струна ще візьме свій колишній тон, Вона бринить... іще живі ми! І ледь дійшов з далеких берегів Небесний звук розбитих кайданів, І у серцях живі озвались струни, – Усі чуття в співзвучності злились... Ні, струни в них звучать, як і колись! З нас кожен, друзі, серцем юний! В кому воно, живе, не задрижить? Ви чуєте: на Віслі бій кипить! – Там з Руссю лях воює за свободу І в шумі битв співа за упокій Нещасних жертв, що промінь ллють святий В рятунок руському народу. Ми їм брати!.. Святі їх імена Горять в душі: і сповнена вона їх образів, страждання і надії. В їх імені таїться дивний звук: В нас будить він журу минулих мук, Весь чар і спогадів, і мрії. Ні! їхніх мрій вогонь ще не погас. Вкарбовані їх риси в серці в нас – В надгробку імена на спомин. Лиш спалахне вогонь на дні сердець, П’ять жертв встають раптово; як вінець, Круг шиї в’ється синій пломінь. Огонь цей спалить голови катів, Коли на суд володаря царів Кати і жертви їхні стануть рядом... Хай судить бог!.. А нас, без каяття, Хай мирна, друзі, втішить всіх кутя Своїм увічненим обрядом.
|