|
Пролетів за роком рік, І з літами, що минули, Сподівання промайнули, Заблищавши віддалік. Лиш одна із дів ефірних Забарилась. Ніжний зір, Шепіт уст привітно-мирних, Мову – звук небесних лір Я збагнув. Тобі я душу Доручаю: в тишині, Наді мною в вишині, Невідлітний, плавай, друже! Щезли всі. Тебе одну Наяву, в години сну Кличу, подруго остання – Запорука ти мені, Що не в снах летючих, ні, Промайнули сподівання, Що не раз вогнем своїм У серцях будити їм Дум високих поривання!
|