(На смерть Л. В. Веневітінова)В кольори враження ясні, В стрункі слова і в звук вкладались, І музи юнаком пишались, Казали: «Він – поет»... Та ні, – Як тільки промені денниці Заглянули в мої зіниці, І день у погляді стемнів: Так вітер плід ще недозрілий Збива... Не встиг мій пензель смілий Відбить красу небесних снів; Спів недоспіваний, останній Не дозвучить в земній струні, Його в нетлінності убранні Дочую в горній вишині. Та на землі, де в чистий пломінь Вогню душі вже не втілю, Я весь помер... Не світлий промінь, А грубий камінь без жалю На мій холодний череп ляже, І співвітчизнику не скаже, Що рано ліра впала з рук, Лише почавши ледь бриніти, й не встиг я втілить в ладний звук Красу і гармонійність світу!
|