Ти знаєш їх, кого я так любив, Із ким години чорні я ділив? Ти знаєш їх? Як я, ти брав їх руки, Мені розмови дружні передав, Яких ніколи я не забував. П’ючи душею й серцем рідні звуки, Неначе знов у рідному краю Побачив я соузників сім’ю. На прощу так ідуть подорожани Крізь огняний піщаний океан, І пальми тінь, і небо осіяне Їх кличе в даль примарами оман. Та цей міраж наснажує їм сили, І далі йде мандрівців караван, Не боячись пекучої могили.
|