|
Як завжди ми до ночі стояли удвох, Як завжди часу не вистачало, Як завжди мати кличе додому тебе, Я чкурнув до вокзалу... І знову втікла від мене Останняя електричка, І я по шпалах, біжу по шпалах, додому біжу – така в мене звичка! Тихо-тихо навкруг і нема ні душі, Тільки рельси утомлені стогнуть, Тільки місяць у небі блищить, – То мій друг невгамовний! І знову втікла від мене Останняя електричка, І я по шпалах, біжу по шпалах, додому біжу – така в мене звичка! Не збагнуть невимовную радість мою В мене так кожна ніч пролітає, До світанку з коханой стою, А під ранок – тікаю! Не треба мене чекати, Останняя електричка, Бо знову я побіжу по шпалах, додому біжу – така в мене звичка!
|