|
І знову рік в період входить шлюбний, Який ми називаємо Весна, Знову блищать в цей день нам волелюбно Трав зелень і небес блакить ясна. Берізка, ніби золотоволоска, Навіть в мені вбачає парубка, І не страшна їй жовтизною воску Суха моя, стареча вже рука. До стовбура я можу притулитись, Бо сивина – на кшталт її корі, І срібний сон нам знову буде снитись Про давню ту немислимість зорі.
|