|
Незабаром дістанусь я тліну. Хороше, як умрем, але тяжко вмирать... Чи хто зронить па мене сльозину, – Байдуже: я не буду благать. Я дворянському нашому роду Слави співом своїм не надав, І не зменше чужим я народу Помираю, як жить починав. Братства, приязні струни співучі Мені змалку порвала судьба: Вороги мої тільки живучі, Друзяків же взяла боротьба. Недочуті пісні їх віщливі, Зрада голос урвала співцям! На мене їх поличчя журливі Лиш докірливо дивляться з рам...
|