|
Міг би писати, є вдосталь гарячності, тільки – утримує ляк: не перетнути би межі обачності! Й збутись не можу ніяк... Вранці я був біля селища рідного, там, де ростили мене; стислося серце від смутку завсідного, й збігло на думку питання одне: в нас, кажуть, – часу нового становлення, руху, ідей та надій; що́ ж не помітні прикмети оновлення в бідній вітчизні моїй? Ті ж самі наспіви тугу нав’язують в цих нескінченних полях, і про терпіння так само розказують пастві попи по церквах. Й досі в мужицтва, уже ніби вільного, – звершень та успіхів брак. В чому ж секрет благоденства суспільного?.. Й крук мені крякнув: «Дурак!» Я шугонув його; всівся він плямою на телеграфні дроти. Може, на мене донос телеграмою хочеш відправити ти?! Думка дурна, та є сенс у рішучості: звів я рушницю в ту ж мить. Постріл – і крук не уник злої участі! Дріт телеграфний дрижить...
|